Синкретизм поганських та християнських вірувань
в українському фольклорі

Людина завжди намагалася пояснити світ, який її оточував, що в первісні часи призвело до появи міфів, з яких поступово сформувалась міфічна символіка. Остання в свою чергу лягла в основу фольклору. Досліджуючи фольклор, можна зрозуміти характер народу- носія. В ньому досить чітко відбиваються етичні й естетичні погляди народу, а також його сучасні й залишки колишніх вірувань.
З появою міфічного епосу закладаються перші підвалини моральних переконань народу, виражаючи у надприродних істотах, в богах і героях не лише релігійні, але й моральні ідеали добра і зла.
В українському фольклорі яскраво простежується поєднання християнської символіки з язичницькими віруваннями наших предків. Введення християнства на Русі спричинило величезний
переворот в світогляді і побуті східних слов’ян. Нові християнські (православні) уявлення прищеплювалися дуже повільно. На це пішли тисячоліття. Але і після цього засвоїлися вони народом не в чистому вигляді, а переосмислені через призму давніших вірувань. Християнство породжувало свої власні легенди, що поєднувались та змішувались з язичницькими переказами. Це призвело до виникнення того явища, яке давні пастирі називали “двовірством” , з особливим світоглядом, що залишився в народу й дотепер.
Можливо тому, що більшість язичницьких богів не мали яскраво вираженого злісного характеру, християнська церква не вела з ними такої жорстокої боротьби, як з язичництвом в Західній Європі. Значна частина язичницьких персонажів та вірувань трансформувалась в складову частину православія. “Спочатку засвоєння православ’я йшло шляхом його оязичнення. Потім, коли православ’я стало панівним, розпочався процесс православізації
язичницьких образів. За формою і хмістом праволав’я утверджувало себе на основі національної культури, підвалини якої були закладені іще в язичницькі часи.” [Теклюк А., ст.7]