Романтизм – це своєрідна реакція на Французьку революцію (Карл Маркс)

Велика французька буржуазна революція завершила епоху Просвітництва. Письменники, художники, музики опинились свідками грандіозних історичних подій, революційних струсів, що невпізнанно виразили життя. Багато з них у захваті привітали переміни та були у захваті від промов ідей Свободи, Рівності та Братства.
Але час йшов, та вони помічали, що новий суспільний порядок далекий від того суспільства, що передвіщали філософи XVIII століття. Наступила пора розчарування.
На початку століття у філософії та мистецтві прозвучали трагічні ноти сумніву щодо перетворення світу на принципах Розуму. Це сприяло виникненню нової світовзірцевої системи – Романтизму.

Романтики нерідко ідеалізували патріархальне суспільство, в якому бачили царство добра, щирості, порядності. Поетизувавши минуле, вони відходили до стародавніх легенд, народних казок. Романтизм отримав своє особисте обличчя в кожній культурі: у німців – в містиці; у англійців – в особистості, яка буде протистояти себе розумній поведінці; у французів – у незвичайних історіях. Що ж об'єднало все це в одну течію – романтизм?

Головним завданням романтизму було вираження внутрішнього світу, душевного життя, а це можна було робити на матеріалі історій, містик і т. д. Потрібно було показати парадокс цього внутрішнього життя, його ірраціональність.

Розглянемо різницю між романтизмом, класицизмом та сентименталізмом. Ми побачимо, що класицизм усе ділить по прямій, на погане і добре, на чорне і біле. Романтизм по прямій нічого не робить. Класицизм – це система, а романтизм – ні. Повернемось до сентименталізму. Він відображає внутрішнє життя людини, в ньому воно знаходиться у гармонії з навколишнім світом. А романтизм протиставляє внутрішньому світу цю гармонію.

Романтичний герой:
Це індивідуаліст, висока людина, що прожила 2 стадії: 1) до зіткнення з реальністю; він живе в “рожевому” стані, в ньому проявляється бажання подвигу, переміни світу. 2) після зіткнення з реальністю; він продовжує вважати цей світ і підлим, і сумним, але стає скептиком, песимістом. Чітко зрозумівши, що нічого змінити не можна, прагнення подвигу переходить у прагнення небезпеки.
В кожній культурі був свій романтичний герой, але Байрон у своєму творі “Чайльд-Гарольд” дав типове представлення романтичного героя. Він надів маску свого героя (казав, що між героєм та автором немає дистанції) і зумів відповідати романтичному канону.

Ознаки романтичного твору:
По-перше, в кожному романтичному творі немає дистанції між героєм і автором.
По-друге, автор героя не судить, він навіть якщо про нього говориться щось погане, сюжет так побудований, що герой якби невинний. Сюжет романтичного твору, як правило, романтичний. Так само романтики вибудовують особливе відношення до природи, їм по духу бурі, грози, катаклізми.
Микола Скопич , м.Славутич

- Світ поганий, поганий, жахливо поганий. І лише серце друга та спокутні сльози жінки можуть врятувати його від прокляття. (Ріхард Вагнер)

- Справжнє лихо полягає в тому, що нині все застигло у вульгарній прозі життя. І більшість людей спокійно сприймає все це і навіть почуває себе цілком добре, мовчки скочуючись по болоту до прірви. (Франц Шуберт)

- Той, хто не зазнав щастя в нинішньому світі, хто не знайшов того, що шукав, нехай заглибиться в світ книг та мистецтва чи зануриться в природу – це вічно юне втілення старовини й сучасності. (Новаліс)

- Мене часом запитують, чи люблю я дітей. Звичайно, люблю, адже вони ще не стали людьми. (Шарль Нодьє)

- Краще бути артистом чи бродягою, ніж власником маєтку або селянином, бо ж із володінням землею чи снопом пов’язані несправедлива тиранія та похмуре поневолення скнарістю. (Жорж Санд)