Антоніна Чорнооченко

Великий Майстер

Неможливо переоцінити вплив Костянтина Сергійовича Станіславського на театральне мистецтво ХХ століття . Видатний актор, режисер, реформатор, а головне – Великий Майстер, своєю діяльністю він визначив напрями розвитку театру і для наступних поколінь. Робочий день Станіславського: «С 10 утра до 12.30 я занят в своей оперной студии. С 1 часа дня до 5 часов работаю на репитициях в художественном театре, от 5 до 7 – занимаюсь текущеми делами, от 7 до 8.30 обед и отдых, от 9 до 11 снова репитиция, а с 11 и иногда дочаса или двух ночи – снова занятия делами. Как видите – жизнь трудная». Це день, коли він сам не грав на сцені. А в місяць у нього було по 15-20 вистав.
«Любительский кружок купца Алексеева» - звучить парадоксально, адже за законом акторської професії сценічні генії народжуються професіоналами. Фотографії Станіславського, що збереглися з часу “умовного” аматорства не можуть не вражати своєю досконалістю. Пластика, витонченість манер, поз, а головне – глибина погляду, вираз обличчя. Часом підлесливе, вимолююче визнання, яке так характерне аматору, що прагне аплодисментів. За визначенням Оскара Уальда – актор або жрець, або блазень. Станіславський був сценічним жрецем “с первых шагов на подмостках”.
Засновник Московського Художнього театру (МХТу). Він унаслідував від батька добросовісне та серйозне ставлення до кожної справи, за яку брався, вміння доводити цю справу до переможного кінця. Він навіть не уявляв, не розумів, що можна інакше.
Перші начерки своєї системи К.С.Станіславський прочитав А.Н.Горькому весною 1911 року. Між ними виник діалог, що був занотований А.Н.Тихоновим (Серебровим):
“Кажется мне, - сказал А.М.Горький, - что вы затеяли работу огромнейшей важности. Огромнейшей! Науку об искустве. Некоторым, может быть это покажется несовместимым: наука и искуство?.. Однако, это не так. Искуство – это, впрежде всего, человеческий труд, как и всякий другой. А потом уже – всё остальное. Чтобы сделать труд продуктивным, надо организовать его научно. Так ли я понимаю вашу мысль?
- Именно, именно так! – воскликнул Станиславский.
Отож, наука про мистецтво. П’ятдесят років Станіславський безперервно шукав те, що Горький пізніше назве “наукою про мистецтво”. Важка праця геніального художника та знавця всіх сфер складного театрального мистецтва не могла пройти даремно. Так виникла наука.
Учень Станіславського писав про цю науку так: “Представьте себе художника, который не только творит, но и анализирует при этом, внимательно изучает процесс своего творчества. Поступая таким образом, он получает в результате два ряда фактов: одни из них окажутся такими, которые способствуют проявлению творческих сил, поддерживают и питают их, другие же, наоборот, выступят в качестве мешающих и тормозящих творческий процесс. Имея в руках такие данные, он уже сможет уяснить себе причину удачи или неудачи своей в любом случае. Он не будет уже становиться в тупик перед своими неудачами и беспомощно говорить о том, что у него на этот раз не хватило вдохновения. Он определенно будет знать, что ему, собственно. Не хватило или что мешало и душило его творческое вдохновение. Но это еще не все. При помощи знания этих мешающих и помогающих творчеству фактов, подбирая их должным образом, то есть освобождая душу от фактов мешающих и окружая её фактами, помогающими творческому состоянию, он может вызвать у себя творческое состояние или по крайней мере приблизиться к нему тогда, когда он сам этого захочет, и ему не будет надобности ждать момента, когда вдохновение само посетит его.”
Система пропонує методи, за допомогою яких можна захопити душу, і захопити її саме тим матеріалом, який вибере для цього сам художник. Вона навчає актора бачити свої особисті та загальнолюдські недоліки і як з ними боротися. Вона також пропонує різноманітні методи, якими він може користуватися працюючи над даною п’єсою і роллю. Економлячи сили і час актора, ці методи найкоротшим шляхом підводять його до суті п’єси (або ролі), її основної ідеї і таким чином дозволяють йому якнайвдаліше охопити те, що було дорогим для автора п’єси, і злитися з цим дорогим самим тісним, дружнім чином.
“Всякое новое серьезное явление, - пише Чехов, - заслуживает серьезного отношения к себе. Система же, на мой взгляд, и серьёзное и новое явление. Почти всякое искусство имеет свою теорию, и только театральное искусство не имело ее до сих пор. Система – это первая теория театрального искусства. Это эпоха в истории театра. Если люди неодаренные проходят мимо неё равнодушно, то это в порядке вещей, но когда видишь такое равнодушие со стороны натуры художественной, когда видишь не только равнодушие, но и озлобление с её стороны, озлобление необоснованное и плоское, то ясно понимаешь, что теряет нынешнее поколение художников, и утешаешься тем только, что будущее поколение, наверное, не пропустит мимо себя этого нового удивительного явления.”
Найперше положення в системі Станіславського - це об’єктивність всіх складових його законів.
Наступна риса полягає в тому, що будь-яка справжня наука існує для задоволення потреб практики людини. Система Станіславського народилась саме з потреб практики театрального мистецтва; її єдина ціль та призначення – вдосконалити практику. Критерій практики не може підтвердити чи не підтвердити повністю закони, що складають систему Станіславського. Адже закони і є сутністю “людських уявлень” – відображені в голові людини.
Третя риса: жодну науку, оскільки вона є “відображенням в голові людини”, не можна ототожнювати з практикою, котрій вона служить.
Для плідного застосування системи Станіславського необхідні певні умови. Якщо їх нема, то система не може бути застосована.
Першою і абсолютно необхідною умовою для цього є обдарованість, здібність і талант. Без цієї умови застосування системи Станіславського неможливе так само, як неможливе землеробство без землі. Є також й інші умови застосування науки про акторську майстерність.
Четверта риса: ”Настоящая законная научная теория – писал И.П.Павлов, - должна не только охватывать весь существующий материал, но и открывать широкую возможность дальнейшего изучения и, позволительно сказать, безграничного экспериментирования.”
Практичне застосування будь-якої науки є процесом творчим; зрештою, будь-яка людина, як би добре вона не знала ту чи іншу науку, завжди може знати її краще.
Все це характеризує і систему К.С.Станіславського. Науку,створену ним, можна знати в більшій чи меншій мірі, але її не можна знати повністю. К.С.Станіславський казав: «Я, Станиславский, систему знаю, но еще не умею или, вернее, только начинаю уметь ее применять. Чтобы овладеть разработанной мной системой, мне надо родиться во второй раз и, дожив до шестнадцати лет, начать свое актерство.»
Але вбачати в будь-якій науці можливість її подальшого розвитку , звичайно ж, не означає заперечувати достовірність того, що нею вже досягнуто. Відносність істини, як відомо, не заперечує її об’єктивність. А об’єктивну істину можна знати достовірно.
Якби талант був чимось незмінно даним назавжди, чимось, що або існує в деякому довершеному стані, або відсутній у того чи іншого актора, система К.С.Станіславського була б недієвою. Але в природі ніщо не стоїть на місці. Талант, в будь-яких випадках, кожної конкретної людини, знаходиться або в процесі росту і розвитку, або – в процесі деградації та загибелі.
І.П.Павлов писав: «При хорошем методе и не очень талантливый человек может сделать много. А при плохом методе и гениальный человек будет работать впустую.» Визначаючи талант не як таємничу «річ в собі», не як деяку приховану і таку, що ніяк не виказує себе можливість, а як здібність, що проявляє себе зовні, в практиці, здатна рости та розвиватись, то в поняття таланту входять також і працездатність і воля. Тому К.С.Станіславський визначав талант як «счастливую комбинацию многих творческих способностей человека в соединении с творческой волей». Таким чином, система К.С.Станіславського є наукою про те, як, спираючись на об’єктивні закони, вирощувати, розвивати, збагачувати вже присутні акторські здібності та талант. Вона, деякою мірою, є способом підвищення ККД всякої наявного обдарування.
Для того, щоб оволодіти системою К.С.Станіславського, необхідно глибоко, щиро та по-справжньому бажати оволодіти своїм мистецтвом завтра краще, ніж володієш ним сьогодні. Якщо досвідчений актор, або ж учень театральної школи в глибині душі задоволений собою, своїм талантом, своїм вмінням, то перш ніж його самовдоволення, рано чи пізно, не зруйнується, не варто приступати до вивчення системи.
«Чем талантлевие артист, - писал К.С.Станиславский, - тем он больше интересуется техникой вообще и внутренней в частности. М.С.Щепкину, М.Н.Ермоловой, Дузе, Сальвини верное сценическое самочувствие и его составные элементы были даны от природы. Тем не менее они всегда работали над своей техникой. Тем более об этом надо заботиться нам, более скромным дарованиям. При этом не следует забывать, что просто способные никогда не станут гениями, но благодаря изучению своей творческой природы, законов творчества и искусства скромные таланты породнятся с гениями и станут с ними одного толка. Это сближение произойдет через систему и в частности через «работу над собой»».
Актор, що переймається в момент творчості будь-якою системою, уже тільки через це грає погано. Система існує для того, щоб допомагати природному творчому процесу, а не для того, щоб змінити його. Актор творить на сцені так, як того потребує система тільки в тому випадку, коли йому в процесі творчості нема коли думати про неї.
К.С.Станіславський писав: “Система не «поваренная книга»: понадобилось такое-то блюдо, посмотрел оглавление, открыл страницу – и готово. Нет, это целая культура, на которой надо расти, воспитываться годами. Её нельзя вызубрить, её можно усвоить, впитать в себя так, чтобы она вошла в плоть и кровь артиста, стала его второй натурой, слилась с ним органически раз и навсегда, переродила его для сцены. «Систему» надо изучать по частям, потом охватить во всем целом, понять её общую структуру и состав. Когда она раскроется перед вами, точно веер, тогда только вы получите о ней точное представление”.
Система Станіславського – наука цілісна, єдина та структурна; вона складається з частин, кожна з яких в свою чергу є складним цілим, що, знову ж таки, поділяється на частини. Тому при вивченні системи Станіславського як науки, дуже важливо з однієї сторони вникати в усі її тонкощі, тобто засвоювати її в деталях і в деталях деталей, а з іншої – потрібно точно знати місце кожної з них, їх призначення, їх ролі як складових єдиного цілого.
Основа системи полягає власне в освоєнні її цілісності, її єдності – вивчення взаємозв’язків та взаємозалежності всіх її частин.
Перша частина системи є вченням про те, що таке театр і для чого він потрібен людству. Що саме потрібно називати театральним мистецтвом, а що тільки з першого погляду нагадує мистецтво, не маючи підстав ним називатись. Це одна сторона, частина, розділ науки про акторське мистецтва, що зветься естетикою.
“Помните,- записал слова К.С.Станиславского К.С.Горчаков,- моя задача учить вас тяжолому труду актера и режиссера, а не радостному времяпрепровождению на сцене. Для этого есть другие театры, учителя и системы. Труд актера и режиссера, как мы его понимаем, - это мучительный процесс, это не абстрактная «радость творчества», о которой столько говорится в пустых декларациях профанов от искусства. Наш труд дает нам радость тогда, когда мы к ниму приступаем. Это – радость сознания, что мы можем, имеем право, что нам разрешено заниматься любимым нашим делом, которому мы посвятили свою жизнь. И наш труд даст нам радость, когда мы увидим, что выполнив его, поставив спектакль, сыграв роль, мы принесли пользу зрителю, сообщили ему нечто нужное, важное для его жизни, для его развития“.
“Искусство должно раскрывать глаза на идеалы, самим народом созданные. Приходит литератор, приходит артист, он видит эти идеалы, он очищает их от всего лишнего, облекает их в художественную форму и приподносит тому народу, который их создал, но в таком виде, когда эти идиалы лучше усваиваются, лучше понимаются”. (К.С.Станиславский “Статьи. Речи. Беседы. Письма”.)
Наступна частина системи, етика, безпосередньо пов’язана з першою і є вченням про те, яким повинен бути актор, щоб мати право і можливість створювати образи, які відповідатимуть загальному призначенню мистецтва.
«Я пытаюсь ввести известную систему в дело воспитания и работы над собой актера, - говорил К.С.Станиславский, - но должна быть определена и известна система взглядов и ощущений жизни для любого художника, который в своем творчестве ищет правды и хочет через свой труд быть полезен обществу».
«Умейте любить искусство в себе, а не себя в искусстве».
Третя частина системи є вченням про те, як актору найкоротшим шляхом найбільш раціонально і ефективно реалізувати свої можливості, як, маючи засоби і знаючи ціль, практично досягти її, як працювати, щоб створити витвір мистецтва, згідно з його призначенням – це акторська техніка.
К.С.Станіславський казав: “В том-то и состоит вся трудность и сложность нашего искусства, все мы знаем, что правильно, что необходимо, какая нужная нам сегодня идея должна прозвучать со сцены. А как её облечь в сценический образ, включить в сюжет, сценическое действие, выразить в характере, в поведении героя, еще не знаем, не умеем”.
К.С.Станіславський зазначав: “Несмотря на горы написанных статей, книг, лекций, рефератов об искусстве, несмотря на искания новаторов, - за исключением нескольких заметок Гоголя, и нескольких строк из писем Щепкина, - у нас не написано ничего, что бы было практически необходимо и пригодно для артиста момент осуществления его творчества, что служило бы руководством преподователю в момент его встречи с учеником. Все, что написано о театре, - лишь философия, иногда очень интересная, прекрасно говорящая о результатах, которые желательно достигнуть в искусстве, или критика, рассуждающая о придатности или непригодности уже достигнутых результатов.
Все эти труды ценны и нужны, но не для прямого практического дела, так как они умалчивают о том, как надо достигать конечных результатов, что нужно делать на первых, вторых, третьих порах с начинающим и совершенно неопытным учеником или наоборот, чересчур опытным и испорченным актером. Какие нужны ему упражнения наподобие сольфеджио? Какие гаммы, арпеджио для развития творческого чувства и переживания нужны артисту? Их надо перечислить по номерам точно в задачниках для систематических упражнений в школе и на дому. Об этом все работы и книги по театру молчат. Нет практического руководства”.
Робота актора над собою повинна тривати все життя. Вона полягає в розвитку гнучкості душі актора. Він повинен уміти володіти своєю душею, своєю увагою і тілом. Для цього йому пропонується цілий ряд вправ, після яких у нього розвивається відчуття правди і вміння знаходити правильне відчуття себе на сцені загалом і в кожній ролі зокрема.
Робота актора над роллю навчає його, як правильно розбиратися в матеріалі, як визначати найцінніше і найнеобхідніше, як злитися з роллю і як правильно підійти до неї, щоб в кожному спектаклі якнайточніше виконати її. Як, зрештою, бути кожен раз різним, не змінюючи суті ролі.
Учень повинен навчитися аналізувати свої бажання і вгадувати бажання інших, повинен бути готовим відповісти на питання: “чого я зараз хочу” і “чого хоче зараз інший”. Добре також намагатись визначити по зовнішньому вигляді людину, його професію, характер, склад життя і т.д. Ці вправи, як і вправи на розвиток “відчуття правди” повинні виконуватись учнем щоденно. Справжнє їх значення він повністю усвідомить тільки пізніше, коли почне застосовувати їх на практиці. Наразі він повинен знати, що, отримавши вміння аналізувати свої відчуття, він отримав проникливість, котра полегшить йому роботу над ролями і розуміння партнера на сцені.
Дуже важливими є поняття “зверхзавдання” та “наскрізна дія”. Зверхзавданням К.С.Станіславський називав “главный центр”, “столицу”, “сердце пьесы” – ту “основную цель, ради которой поэт создавал свое произведение, а артист творит одну из его ролей.” Цю ціль потрібно шукати у витворі поета та в душі актора – ролі.
Наскрізною дією за К.С.Станіславським є “стремление через всю пьесу” до зверхзавдання.” “Линия сквозного действия, - писал он, - соединяет воедино, пронизывает, точно нить разрозненные бусы, все элементы и направляет их к общей сверхзадаче. С этого момента все служит ей”.
Якщо вникнути у науку Станіславського про техніку та майстерність актора, то знову ж таки приходиш до зверхзавдання та наскрізної дії. “Все, что существует в “системе”, нужно, в первую очередь, для сквозного действия и для сверхзадачи.” ”Сверхзадача и сквозное действие – вот главное в искусстве.” “Сквозное действие и сверхзадача – в этом все.”
Але система Станіславського не була б наукою, якби вона визначала тільки цю істину. Вона є наукою вже тільки тому, що розкриває численні та складні закономірності, які витікають з цього загального закону і стосуються різних сторін цього, в великій мірі складного, але в сутності своїй єдиного, загального явища, яке вона вивчає – творчість актора.
Наука не обмежується констатацією фактів – вогонь гріє; вода тече; тіла мають вагу; без зверхзавдання та наскрізної дії не може ніби бути повноцінного акторського мистецтва. Наука розкриває конкретні закономірності, завдяки яким досліджувані нею явища існують; вона показує в чому, як, коли, чому і в якій мірі ці закономірності виявляються.
Система Станіславського озброює актора не тільки тим, що закликає згодитись з загальними принципами, а й тим, що розкриває чисельні та різноманітні конкретні закономірності, яким підкорений творчий процес, що веде до втілення наскрізної дії та зверхзавдання.
Людина, котра сліпо втілює ідею, легко може заблукати, наробити помилок, може відійти від ідеї і, навіть не бажаючи того, зашкодити їй. Розладнана нервова система рано чи пізно потягне за собою хворобу всього організму, а потім і його загибель... Так само й у системі Станіславського: кожна із частин системи збагачує і доповнює іншу. Вилучити із системи хоча б одну з частин – означатиме зруйнувати її як науку. Практика того чи іншого конкретного театру чи актора може бути більш чи менш вдалою по відношенню до якоїсь однієї із частин системи. Але дефекти в одній із частин призводять до загибелі цілого. Тоді вже не можна говорити, що той чи інший театр чи актор взагалі притримується системи Станіславського .
Ігнорування чи зрада будь-якої частини системи – зрада цілому – викривлення та вульгаризація системи.
Театр, або окремий актор запевняють, що вони вірні ідеям та етичним принципам Станіславського, і якщо вони в той же час ігнорують його вчення про майстерніст і техніку, - останні можуть послужити безпомилковим доказом того, що визнані ними принципи розуміються поверхнево, безвідповідально, тобто в результаті – неправильно, навіть якщо вони вивчили їх напам’ять. І навпаки. Якщо актор або театр запевняють, що вони неухильно слідують вченням Станіславського про техніку та майстерність, а ідейними та етичними принципами вони нехтують, - це доводить, що власне техніку вони розуміють не так, як її розумів Станіславський. Це означає, що вони займаються технікою та майстерністю, але не тими, що були передбачені наукою про театр, не залежно від того, що вся їх термінологія запозичена з цієї науки.
Дуже важливо при підході до вивчення системи Станіславського перш за все засвоїти її цілісність, її складність та єдність, тобто підходити до неї як до науки, а не як до списку положень та рекомендацій, з яких одні можна прийняти, а інші – відкинути, одних дотримуватися, а іншими - нехтувати.
© Антоніна Чорнооченко