“Фольклорна мудрість гуцулів в оповіданні-легенді
Леопольда фон Захер-Мазоха “Опришок Магас”

Чорнооченко Антоніна

ЗМІСТ

I
Леопольд фон Захер-Мазох: особистість – талант – доля – міфи.
Від шаленої популярності до забуття

Вже в 28 років він був знаменитим письменником.
За п’ять років до його смерті у реєстрі шостого видання праці “Psychopatia sexualis” віденський психіатр-криміналіст Ріхард фон Крафт-Ебінг, шукаючи антонім до терміна “садизм”, використав ім’я Захер-Мазоха і увів у медичну термінологію лексему “мазохізм” (oтримання сексуальної насолоди від болю). Але і сам письменник і його сім’я неоднарозово протистували проти цього.
З часом поняття “мазохізм” перетворюється на стереотип, укорінюється в побутовій свідомості, набуває навіть деякого розвитку: мазохізм психічний, соціальний; мазохізм творчості. За ним, особливо після 1933-го року, коли ім’я письменника з’являється у “чорних списках” нацистів, твори Захер-Мазоха, аж до 1980-х років зникають із книжкових полиць.
За життя Захер-Мазоха його твори почали з’являтись у перекладах іншими європейськими мовами – французькою, англійською, російською. Якщо в тогочасному німецькомовному світі ентузіазм рецепції змінився нищівною критикою та повним запереченням, то у Франції, далекій від “германського героїзму”, атмосфера якої була м’якішою, “жіночнішою”, письменник був до кінця життя надзвичайно популярним. Серед його шанувальників – світочі європейської літератури того часу – Віктор Гюго, Гі де Мопассан, Еміль Золя, Генрік Ібсен (яких у середині 80-х років залучить до співпраці у редагованому ним літературному ревю “На висоті”), Гюстав Флобер та Герман Банг з Данії. Українською мовою окремі новели Захер-Мазоха були опубліковані у 70 – 90-х роках XIX століття, рецепція його творів мала яскраво етнічно забарвлений характер.
Починаючи з 1980-х років інтерес до творчості письменника значно зростає: була перевидана низка його творів, збірники матеріалів про життя та творчість, з’являються нові дослідження, тематика яких, поряд із висвітленням психологічних та літературознавчих проблем, часто спрямована на окреслення феномена Галичини – літературної вітчизни письменника.
Наблизитись до творчості письменника нелегко.
По-перше, на заваді стоїть ім’я. Адже друга його складова частина, а саме Мазох, була свого часу використана, без жодної на те згоди чи навіть повідомлення автора, як епонім психологічно-сексуальної перверзії, яку, незважаючи на часте вживання в побуті, не кожен може чітко окреслити. Починаючи з кінця XIX століття, “мазохізм” перешкодив адекватній рецепції як творчості цього письменника, так і оцінці його особистості. Для багатьох ім’я Мазох перетворилось на таку собі “фішку”.
По-друге, навіть в оригіналі, німецькою мовою, твори його ще донедавна, до 80-х років минулого сторіччя, були реально недоступними – їх не публікували. Лишень у старих фондах окремих бібліотек, на маргінесі німецькомовного простору, можна було віднайти кілька пожовклих від часу сецесійно ілюстрованих томиків, надрукованих химерною готикою.
Творчість Захер-Мазоха складає понад сто романів та новел, драм та історичних нарисів, які були зачислені до втраченого культурного надбання людства чи просто забутими.
Щоб осягнути світ письменника, потрібно передусім звернутися до літературних текстів та їх феноменів, залишивши на деякий час поза увагою інтенції автора, біографічні, психологічні та соціальні фактори його творчості, історію її рецепції. Насамперед вони мають стати лише тлом того, що витворює текст як естетичний предмет, текст, який стає фактом культури.
Результатом необізнаності з текстами Захера-Мазоха та упередженого ставлення до самого автора стала нівеляція літературної цінності його творів. Дочасно їх зачислили до белетристики низького гатунку, хоча ціла низка його новел та романів зайняла свого часу почесне місце в німецькомовній прозі, критичні та літературознавчі нариси майоріли визначеннями на кшталт “камерні екземпляри”, “шедеври”; ними “зачитувалась” публіка.
Екзистенційна ситуація поставила його в жорстокі умови, змусила писати, виходячи з попиту книжкового ринку того часу, перетворила на літературного “продуцента”, центральною темою письменства котрого стали невтомні варіації “пікантної теми”, названої згодом “мазохістською”. Саме в ній і вбачався негативний аспект творів Захер-Мазоха.
У перекладі творів Захер-Мазоха українською мовою перекладачеві сприяє одна обставина – багатоголосся мови письменника, провідна мелодія якої відлунює слов’янським тембром.
Письменник мислив та писав німецькою мовою. За все своє життя він постійно змінював місце проживання – біографічна топографія письменника надзвичайно барвиста: вона охоплює увесь тогочасний німецькомовний простір, такі міста й містечка Австроугорщини та Німеччини, як Львів, Прага, Грац, Відень, Брук-на-Мурі, Будапешт, Ляйпціг та Ліндгайм (земля Гессен). Мав аристократичне походження, грунтовну освіту, а також вроджене мовне чуття. Захер-Мазох уникає будь-яких діалектизмів, хоча у його творах можна зустріти багато слов’янських мовних утворів: українських, російських та польських лексем і фразеологізмів, власних назв та імен, які автор уводить у супроводі власних коментарів задля галицького колориту своїх творів.
Як істинний галичанин, уже в ранньому дитинстві він мав змогу спілкуватись багатьма мовами: рідною не раз називатиме “русинську”, яку чув від своєї годувальниці й няньки – молодої української селянки на ім’я Гандзя, що вигодувала й виховала його, від неї він навчився української мови, почув мелодику української народної пісні, захопився й проникнувся казками й легендами Карпат. До віку 12-ти років він не знав іншої мови, окрім української. Українська селянка, українське середовище та мова пробудили в ньому щиру любов до українського народу на все життя.Вдома, у Львові, прийнято було розмовляти польською, французькою та німецькою. У мальовничих Винниках біля Львова, де майбутній письменник часто проводив літнє дозвілля, товаришами дитячих ігор були українські, польські, єврейські та швабські хлопчаки (діти німецьких колоністів). Регулярні заняття німецькою мовою розпочалися в гімназії – спочатку у Львові, згодом у Празі. Свою німецьку – як державну мову монархії Габсбургів – Захер-Мазох удосконалював в університеті міста Грац, у якому згодом отримав посаду доцента історії. “У студентських колах з нетерпінням чекали молодого професора. Він читав свої колегіуми дещо втомлено та знесилено, однак його натхненні лекції приковували увагу, хоч і відчувалось, що кафедра – не його покликання…Для цього місця він був занадто поетично влаштованим”(Ойген фон Закс: Д-р Леопольд Рицар фон Захер-Мазох). Навіть антагоністично настроєні опоненти творчості Захер-Мазоха не змогли втриматися від зауваг щодо барвистості, витонченості та чуттєвості його мови.
“Як, властиво, я спромігся написати свій перший роман? Подія ця була досить прикметною. Я охоче проводив тоді свої вечори в баронеси Гуденус, похилої віком, шляхетної дами. Одного разу я почав розповідати про повстання 1846-го року, і манера моєї розповіді просто електризувала цю літню даму. “Та напишіть же Ви про це! – вигукнула вона. – З цього вийде прекрасний роман”(Л. фон Захер-Мазох. Автобіографія).
Захер-Мазох належить до тих письменників, які писали лише тоді, коли відчували в цьому внутрішню потребу, чиї теми – не результат довготривалих пошуків по архівах та бібліотеках, а підказані самим життям, чим зумовлена як природність їх викладу, так і легкість сприйняття. “Тоді я взагалі не думав про публіку, я писав для себе, і коли закінчив, то зітхнув і відчув себе настільки легко, ніби пережив тяжку хворобу”.(Л. фон Захер-Мазох. Спогади цит.за Е. Шмальцродтом).
У своїх творах Захер-Мазох неоднаразово звертається до екфразису – уміння розкрити літературними засобами ідейно-естетичний зміст творів інших жанрів мистецтва. Це є важливою ознакою стилю письменника, похідною від візуального аспекту сприйняття. У романах та новелах письменника читач зустрічає тонке відчуття та досконалу інтерпретацію античної скульптури, живопису Тіціана та Рубенса, музики Бетховена та “до болю тужних” українських народних пісень та легенд, різноманітних архітектурних стилів, описи зі смаком підібраних інтер’єрів та розуміння тонкощів мистецтва вбрання різних епох – як народних строїв, так і моди аристократичних салонів того часу. Автор досконало знає біблійну та античну міфологію, слов’янський фольклор, європейську літературу – новели Захер-Мазоха насичені переказами легенд, літературними ремінісценціями та паралелями, які зазнають деякої стилізації в дусі сучасника Захер-Мазоха, голови віденської школи історичного живопису Ганса Макарта.

III
Творчість Л. фон Захер-Мазоха як презентація галицького духовного простору

Коли 1872-го року повість “Дон Жуан з Коломиї” була опублікована французькою мовою у Парижі, в Європі стався літературний вибух. Це була сенсація. Шкода, що попереду в автора будуть і твори низької літературної якості. Ці розповіді, присмаковані батогами й канчуками, посприяють у майбутньому “дурній” славі, додадуть відрази, зневаги, відчуження, а то й – брехні, що породжуватиме нові міфи та неправди. А шкода, бо довгі десятиліття читач (і український теж) позбавлений буде бачити вишукане й шляхетне життя галичан очима митця-європейця, людини, котра, опоетизувавши пером космос гуцульського етносу, прагнула увести у простір європейської цивілізації персонажів чесних перед совістю і світом, волелюбних і готових відстоювати свою гідність і честь нарідну.
Ім’я Леопольда фон Захер-Мазоха довгі десятиліття перебувало у забутті. В Україну він повернувся 1990-го року не без допомоги австрійського дослідника Адольфа Опеля. 1994 р. у журналі “Всесвіт” з’явилися перші переклади: повість “Дон Жуан з Коломиї”(переклад з нім. Н. Іваничук) та “Жіночі образки з Галичини”(переклад з нім. І. Герасима). 2000-го року видавництво “Літопис” у Львові видало книгу вибраних творів Л. фон Захер-Мазоха (переклад з нім. І. Герасима, Н. Іваничук). У Львові було засновано міжнародний фонд Леопольда фон Захер-Мазоха, львівський композитор Олександр Козаренко написав музику до балету “Дон Жуан з Коломиї”, перу наукової співробітниці Львівської наукової бібліотеки ім. Стефаника М.Вально належить розвідка про Л. Захер-Мазоха та його стосунок до України, опублікована на сторінках часописів “Літературний Львів” та “Всесвіт”.
Світова література радіє кожного разу, як на світ з’являються твори, які б захоплювали все нові й нові покоління, перетинали межі країн та материків, здобували все ширшу й гучнішу славу. Саме такими й були творіння Леопольда фон Захер-Мазоха. Все, що потрібно людині, сили, які тримають її на світі, протистоять злу, він мав у собі від природи. Пізнаючи й розкриваючи все те в собі й пропускаючи через душевні сум’яття – творив магічно привабливі речі.
На жаль, творчість письменника, як і його особистість, потрапляє в епіцентр невгамовного перехресного вогню й наших сучасників. Проте, Захер-Мазоху притаманна надзвичайна спокійність та вроджена шляхетність. Це засвідчують у спогадах багатьох сучасників вираз його очей, рисунок уст, постава.
Захер-Мазох умів майстерно відтворити кольористику зображуваного, тонко відчував психологічні нюанси, що пов’язані із тональністю та освітленням.
Однак вирішальними для визначення літературної вартості творів стають такі особливості таланту письменника, як надзвичайна гострота спостереження, зумовлена розвинутою сенсорністю, уміння чітко й достовірно зображати характери, звернення до загальнолюдських етичних та філософських проблем, легка й елегантна манера вислову.
Почуття й здоровий глузд, серце й розум залишаються в нього розірваними: тогочасні норми етики, допустимі в бюргерському суспільстві, не могли знайти свого узгодження з глибинними течіями підсвідомості Захер-Мазоха.
Не зважаючи ні на кого, він пише те, що йому хочеться, те, від чого отримує задоволення. Його твори повністю просякнені ним самим, бо писалися вони від чистого серця.
Сьогодні, у нашу прагматичну епоху, коли людська гідність вимірюється кредитною карткою, а рівень культури – “мудрістю” від “УТ-1” чи FM «Русское радио», а то й рекламою “зіркових хвороб” від Поплавського, – людина також відчуває потребу художнього читання.
Читає роман чи повістину, від яких обливається холодним потом; часто не здогадується, на якому ієрархічному рівні свідомості її лякають: чи то автор – звичайний м’ясник і закидає вас експонатами аналітичного театру, чи то він досвічений психолог, здатний висловити підсвідомі соціальні жахи в безумності реальних чудовиськ, або ж він деміург вищого розряду, якому достатньо правильної інтонації, вдалого стилістичного вирішення, щоб безневинна побутова сцена ввергла читача в справжнє пекло. Й от здається, що сторінки книжки стають липкими від крові.
Автори (і видавці) випускають у світ те, що на їхню професійну думку, матиме попит і, відповідно, окупиться. Їм, суто діловим людям, міркування про абстрактну ментальність, історичну таємничість наших предків, і рідні корені невластиві. Література дедалі більше стає “комерційною”, а не “талановитою”.
Жити у вільному суспільстві зовсім не означає бути вільним від усього, у тому числі й від норм літературної мови, спокійно спостерігати за ренесансом сатанізму, небезпечними симптомами місіонерства, романтикою бандитського середовища. До вигляду крові й смерті звикають, це стає повсякденністю. Чи довго тріумфуватиме зло? Чи ж настане нарешті ера милосердя?
Ми розуміємо: немає заборонених тем. Але точно знаємо: є заборонені прийоми. Всьому має бути місце і час.
Нам знову закинуть: а навіщо до нинішніх “страшилок” видавати й досліджувати творчий доробок Л. фон Захер-Мазоха? Річ у тім – що у Мазоха, якщо навіть і є елементи жорстокості, вони – не справжні, а зло сьогоднішнє, – показане навиворіт, надто натуралістично і накладається на спільні болі та тривоги, продукує ланцюг зрад і розчарувань. А звідси – і новий герой нашого часу – вимагач, убивця, вандал, рекетир, кілер, скінхед, хакер…

Словник

• белетристика – проза;
• vinitas – миловидність, звабливість, приємність, милість;
• габілітація – перебування в якомусь стані;
• екзистенціалізм – існування;
• імаголії – образи, схожість з ким-небудь;
• інтенція – напруга, посилення;
• маєстатичний – сумний, засмучений;
• маргінес – той, що міститься на краю чогось;
• нівеляція – зведення до одного рівня;
• палімпсет – віднайдений рукопис;
• перверзія – збочення, зіпсуття, викривлення, спотворення, ненормальність;
• песимізм – сум, безнадія;
• продуцент – виробник;
• поліфонія – багатоголосся;
• реляція – донесення;
• ремінісценсія – 1) спогад; 2) відгук у мистецтві;
• рецепція – сприйняття;
• сецесійний – відокремлений, віділений, усунутий;
• тигель – буквенний знак у друкарні;
• топографія – розташування населених пунктів;
• упереджений – несправедливий;
• химерний – нездійсненний.

Список використаної літератури:

• Леопольд фон Захер-Мазох. Вибрані твори. – Львів. – 1999. – 385 с.
• Леопольд фон Захер-Мазох. Опришок Магас// Кур’єр Кривбасу. – 2001. – Ч.140. - С.186 - 207.
• Іваничук Наталія. Феномен Леопольда фон Захер-Мазоха // Там само. – С. 174 – 185.
• Рибачук Юрій. Венера у рюшах // Книжник REVIEW. – 2001. – №1 (10). – С.4.
• Українська Літературна Енциклопедія. В п’яти томах. Том 1. – К., 1988.
• Українська Літературна Енциклопедія. В п’яти томах. Том 2 – К., 1990.
• Энциклопедический словарь юного литературоведа. – М.: Педагогика. – 1988. – 264 с.

У роботі використано ілюстрації художника Юськіва Зиновія Ярославовича.

© Антоніна Чорнооченко